По мотивам прослуханого 58-ого випуску „Рунетології” вирішив згрупувати почуті корисні думки в один матеріал, який найзручніше буде розмістити тут.
Цього разу гостем програми став генеральний директор компанії „Юмісофт” Сергей Котырев. Згідно рейтингу Tagline 2010 платна CMS „Юмі” цієї компанії впевнено посідає друге місце в Рунеті після „Бітрікса”.
За освітою Сергей і близько не технар – він економіст, що не просто не заважає, а навпаки допомагає в керуванні веб компанією. В процесі розмови гендиректор Юмісофта навіть висловив думку, що проблема деяких веб студій в тому, що ними керують саме програмісти, а не управлінці та економісти. Що ж, гадаю, зерно істини тут є.
Що цікавого розповів Сергей? Зрозуміло, що мова не йшла про скриптові мови, порівняння фреймворків чи архітектуру СМS. Натомість слухачі отримали дещо інше.
Перше, що хотілося б виділити – це типізація стратегій завоювання ринку. Сергей розповів про три можливі шляхи:
• стратегія найнижчих цін
• стратегія унікальності – ти пропонуєш клієнту щось таке, чого немає в твоїх конкурентів
• використання нішовості – наприклад ви не випускаєте гітари, ви випускаєте лише гітари для лівшів.
„Юмісофт” використала останню стратегію – на перших порах вони зосередились лише на кількох крупних замовниках, що дало свої плоди.
Яскравий приклад, коли маркетинг та економіка успішно застосовуються в веб-бізнесі.

Далі Сергей пояснив особливості сучасного ринку СМS. Багато з почутого стало для мене новим. Як відомо, сучасні СМS поділяють на відкриті безкоштовні проекти (згадаймо Джумлу і Вордпрес) та закриті платні системи (Бітрікс, Юмі …). І ті і інші активно використовуються веб-студіями. Як таке можливо? Все просто – адже споживач заплатить … в будь-якому випадку. У випадку з безкоштовними він отримує їх безкоштовно, але платить за саппорт та інші додаткові послуги. Ця схема більше поширена на Заході. У випадку з платними СМS людина платить за систему, а саппорт отримує безкоштовно. Такий механізм отримав поширення в Росії. Сергей пояснює це простою різницею в ментальності – „Наші люди психологічно готові платити за продукт, але не за послуги.”.

Так-с… Що ще цікавого варто згадати… Напишу про бачення Котырева майбутнього своєї студії. Для нього очевидний наступаючий прогрес „хмар” і незворотність того, що частина веб-сервісів скоро переберуться туди. Тому в планах вже є розробка версії „Юмі” для хмар. Вона буде менш гнучкою, зате більш простою. В ідеалі, користувач повинен буде отримати власний сайт всього в кілька кліків. Таким чином „Юмісофт” пропонуватиме два варіанти своєї системи – традиційну коробочну і нову „хмарну”.

P.S. Звичайно ж я не відмовив собі в задоволенні „поганяти” демонстраційну версію Юмі. Глибоко в системі не копався, але на перший погляд нічим особливим вона не вразила. Все та ж повільність характерна для більшості СМS, все то й же TinyMCE в якості редактора, все та ж jQuery зі сторони JavaScript. Ну і так далі. Добротна, продумана, але не більше.
Що лише підтверджує думку – головне створити не найкращу СМS, головне знайти найкращих людей, які допоможуть заробити на ній гроші :-)

P.S.S. Чому я пишу ім’я гендиректора “Юмісофт” російською? Все просто – з усіх теорій як вірно писати іншомовні імена мені найбільше довподоби ось цей підхід.

Як не складно здогадатись із заголовка мова сьогодні піде про Google Reader :-)
Парадокс — але попри досить солідний як для ай-ті вік, Грідером користується дуже незначний відсоток користувачів інтернету. Для когось це зайві турботи, комусь вистачає стрічки друзів в ЖЖ, а хтось взагалі не знає, що це за сервіс.
Власне кажучи, користуватись чи ні — особиста справа кожного. Я наприклад, користуюсь і досить активно. По мотивах використання Google Reader накопився певний багаж вражень та думок, які хотілося б тут представити.

Що дає Грідер? По-перше він агрегує всю інформацію і людині не потрібно відкривати, скажімо, 20 сайтів із своїх закладок, щоб дізнатись про новий контент. Крім того Google Reader представляє інформацію в максимально зручному форматі — ви не відволікаєтесь на пістрявий дизайн якогось блога, рекламу, гортання сторінок і так далі. Ви не просто отримуєте інформацію – при правильній підписці ви отримуєте її вже відсортованою і “готовою до споживання”. Вам одразу видно, яка інформація нова, а яку ви вже переглянули. А це максимально заощаджує час. Хоча… на рахунок часу я поспішив. Подання і читання інфи настільки зручне і швидке, що є ризик застрягнути в рідері на кілька годин. Це як магічна книга з безкінечною кількістю сторінок, на кожній з яких є щось цікаве особисто для вас. В наш час, інформації завжди більше, ніж ви можете спожити…

Весь інформаційний потік умовно можна поділити на два типи — інформаційні портали та інформація авторського походження (читай блоги). З одної сторони читачу потрібні свіжі новини — в таких випадках під новиною його задовольнить банальний підпис “Джерело: Рейтерс”. З іншої сторони читач хоче бачити інформацію від окремої, конкретно взятої людини — Автора, чию думку він поважає. Цей сегмент складають авторські статті на сайтах та блоговий контент.
Грідер ідеально підходить для збору свіжої інформації з обох типів, проте є нюанси. Частенько ресурс в своєму фіді не віддає матеріал повністю — доводиться все-таки переходити на сайт-оригінал. Особисто я в цьому проблеми не бачу — за допомогою рідера я ВЖЕ знайшов цю новину і якщо треба ще раз клікнути мишкою, щоб її повністю прочитати — нічого страшного. Другий нюанс — НЕ ВСІ САЙТИ можна “загнати” в Google Reader. На жаль. Деякі ресурси не генерують РСС (хоча в наш час це рідкість), деякі генерують лише на частину матеріалу (наприклад, віддають лише новини, але не статті), у деяких кількість РСС стрічок настільки велика і хаотична, що простіше вже зайти на той сайт, аніж перечитувати 5-6 його каналів в Грідері.

Я б виділив три взаємодоповнювальних шляхи отримання інформації в Google Reader. Перший та основний — це підписка на фіди різних сайтів та блогів. На що саме підписуватись? Для початку підпишіться на ті сайти, які у вас в закладках та які ви часто відвідуєте. Як знайти ще щось цікаве? Це не так просто як здається. Найкращий спосіб — це, поступово читаючи вже відомі вам “хороші” блоги з “хорошими” авторами, дивитись на кого вони посилаються. І потихеньку збільшувати власну підписку :-) Працює принцип — “розумна людина дурня не порекомендує”. Можна обрати більш агресивну стратегію — шукати блоги stand-alone через ключові слова в Гуглі чи Яндексі, моніторити Яндекс.Блоги (http://blogs.yandex.ru/top/ ), бороздити простори ЖЖ та Blogspot. В кириличному сегменті інші блог-платформи я б не рекомендував – наприклад на тому ж li.ru я попри всі свої спроби не знайшов ЖОДНОГО блога, на який би хотілося підписатись. Ще одне — я б не радив підписуватись на пакети каналів Гугла. Для чого вам той масив інформації? Краще 1-2 фіди, які вам цікаві, аніж 20-30 фідів з пакету, які читаються раз на місяць. А от на розділ “Рекомендовані блоги” в панелі Грідера час від часу поглядайте. Аналізуючи ваші інтереси, Гугл може інколи і справді порадити щось корисне.
До речі, можете підписуватись і на твіттер-блоги. Цікавих авторів. Особисто у мене в Грідері вже живуть 3-4 такі підписки.
Для наповнення своєї підписки можу порекомендувати ще такий метод. Якщо у вас є знайомий, який: 1) вже давно користується Грідером 2) його інтереси хоч трохи співпадають з вашими, то можна попросити його експортувати свою підписку в xml-файл, який ви потім зможете собі імпортувати.

Другий шлях. Базується на наступній чудовій можливості Грідера: читаючи свої підписки і помічаючи їх як “Спільні” ви можете… генерувати власний фід. Грідер дозволяє шукати “спільні записи інших користувачів Грідера” по ключовим словам. Якщо вам пощастить наштовхнутись хоча б на 2-3 фіда спільних записів інших активних користувачів Грідера і ЦІ ЗАПИСИ БУДУТЬ ВАМ ЦІКАВІ, то проблема пошуку нової інфи для Грідера практично зникне.
Взагалі, “розшарені записи в Грідері” річ просто прекрасна. Можна ділитись цікавим і корисним з іншими друзями практично не роблячи зайвих рухів. Просто помічаєте те, що вам сподобалось — ну а колега вже читає ваш фід в своєму рідері.

Третій шлях. В панелі зліва можна помітити такий собі фід “Популярні записи”. Клацаєте по ньому і… зникаєте з реального світу години на 2-3. Справа в тому, що переглядаючи записи кожного фіда, ви можете проголосувати за них. Точніше просто нажати кнопку, що вам “цей запис сподобався”. Крім вас Грідером користується не одна тисяча людей. Найбільш популярні записи з усього інтернету автоматично потрапляють в фід “Популярні”. Звісно, не варто очікувати знайти в цьому фіді щось глибоке та філософське. В основому там те, що подобається широкій публіці – картинки, приколи, пости тисячників з Живого Журналу… Якщо у вас російський інтерфейс Грідера, то фід “Популярні записи”буде надавати підбірку з рунету. Якщо в настройках змінити мову на англійську, то зможете почитати популярні записи серед англомовних користувачів Гугла (як правило там теж картинки і приколи — тільки англійською).

Як найзручніше користуватись Google Reader? Звичайно ж, головне – це правильно відсортувати ваші підписки. Щоб новини зі світу Формули 1 не перемішувались з новинами про вихід свіжого подкасту Радіо-Т. Також я б радив запам’ятати клавіатурні команди для Грідера. Мені, наприклад, значно зручніше на клавіатурі тиснути “J” та “K”, замість того, щоб мишкою обирати кожну наступну чи попередню новину. У більшості випадків варто забути про «розширений» режим перегляду — якщо попадеться довга стаття з малюнками, то про всяку зручність та компактність можна не мріяти. Тому обирайте режим перегляду “Список”.
І не забудьте підписатись в Google Reader на блог Google Reader :-) (http://googlereader.blogspot.com/, англ) — так ви постійно будете в курсі всіх новинок та покращень цього чудового проекту.

Ну і на завершення. Під графою “просто цікаво”. Не так давно розробники Грідера розробили принципово інший інтерфейс для свого продукут. Як-то кажуть just-for-fun. Щоб побачити цей інтерфейс, зайдіть в Google Reader, відкрийте будь-яку підписку (бажано з картинками), замініть в адресній строці слово “view” на слово “play” і натисніть “Ентер” …

Переглядаючи розділ Хабра “Научно-популярное”, натрапив на неймовірне відео, в якому автори намагаються дати відповідь на запитання: “Як виглядала б наша планета, якби в неї були такі ж кільця як в Сатурна?”

Ролик зроблено в 3ds Max. Зізнаюсь, мене картинка по-справжньому заворожила, та й “Аве Марія” Шуберта звучить просто божественно…
Шкода лише, що творці ролика не обіграли ефект тіні від кілець на поверхні Землі. А так — браво!

Питання хорошого онлайн-сервісу для прослуховування музики не таке банальне, як це може здатись на перший погляд. В свій час я переконався в цьому, коли інтернет-канал почав дозволяти слухати музику онлайн. Стандартні запити в Google видавали лінки на піратську закачку, форуми-сміттєзвалища, а в кращому разі — на сайти ФМ-радіостанцій. А вимагав я небагато — всього лише хотілось натрапити на сторінку хорошого онлайн-радіо. Безуспішно. Шукав я це, як виявилось згодом, в часи розквіту last.fm, але схоже, що про цей сервіс на теренах рунету і уанету знали небагато людей, а ще менше бажало поділитись інформацією. Ні, звичайно ж, ніхто нічого не приховував, але вийшло якось так, що про сервіс можна було дізнатись лише на дуже тематичних ресурсах. Погано і невміло шукав? Можливо. Але в мене дуже серйозні сумніви, що людина, котра вирішить послухати музику з інтернету має шанси одразу знайти щось вартісне.
В цьому дописі, я хотів би коротко оглянути веб-станції, які слухаю останнім часом і міг би порекомендувати САМ СОБІ в минулому :) Зауважу ще один момент — я не надто ціную набори із 10-20 лінків по будь-якій тематиці, що їх особливо полюбляють сучасні блоггери. Знайомі заголовки в дусі «20 сайтів з темами для ВордПресс»? Мені теж. Автори таких постів найчастіше «зичать» цю інформацію невідомо де і з гордістю розміщають їх в себе. Цінність подібної творчості практично нульова. Так ось, я скоріше піду на один сайт, який рекомендує знайома мені людина, аніж клікатиму по десяткам ресурсів з чергового «топ-20». Все це справедливо і до онлайн-станцій, тому я не «вантажитиму» користувача горами лінків, а просто розповім про те, чим користуюсь сам.

Спочатку кілька слів про платних «зубрів» сучасного інтернету. На даний момент, словосполучення «слухати музику в інтернеті» дорівнює словосполученню «last.fm + spotify.com» Британський та шведський сервіси зараз, мабуть, найпопулярніші в Європі. Обидва платні для вітчизняного користувача. Щоправда багато людей продовжує реєструватись на last.fm через так званий «скроблінг», який залишився безкоштовним після переходу ласт.фм на платні рейки. «Скроблінг» — це можливість збирати статистику по прослуханим мелодіям як в онлайні (чим не особливо когось здивуєш), так і в офлайні (ось це вже більш оригінально) — завдяки спеціальному програмному забезпеченню, яке встановлюється на комп’ютері користувача і тихенько «конспектує» все, що людина слухає з своєї музичної mp3-колекції.
Не можу не поділитись кумедним способом, вичитаним на habr.ru щодо «безкоштовного» прослуховування last.fm і spotify.com. Як відомо жителі певних країн, наприклад Британії, можуть слухати музику з цих сервісів безкоштовно. Можна придбати собі VDS (Virtual Dedicated Server) в якогось британського хостинг-провайдера (або провайдера з іншої країни де ласт.фм чи спотіфай безкоштовні), поставити туди OpenVPN і насолоджуватись музикою.
Чому спосіб кумедний? Порівняйте вартість платної підписки і VDS :)
В будь-якому випадку, особисто я, поки що психологічно не готовий платити за онлайн-музику, тому йдемо далі.

Найперше якісне онлайн-радіо, на яке я наштовхнувся після довгих пошуків. Слухаю його приблизно 2 роки. Більше 50 різнопланових (читай тематичних) радіостанцій в хорошому бітрейті. Спочатку реклами в ефірі не було, про що не втомлювались нагадувати слухачам кожні 20 хвилин. Не так давно реклама з’явилась — її зачитує той же голос, який раніше розказував, що 101.ru — це сервіс без реклами. Інколи бувають рідкі проблеми з трансляцією, в цьому випадку є можливість змінити сервер. В цілому — дуже хороший сервіс, а канал NRJ Rock певний час звучав в мене майже постійно. Буквально на днях ресурс здійснив редизайн в сторону спрощення. До речі, тепер плеєр в них відкривається в окремому вікні. Чому я акцентую на цьому увагу? Справа в тому що зараз найпоширеніші 3 способи подачі музики користувачу: 1) плеєр запускається на сторінці сайту, при навігацї далі, звук зникає 2) плеєр відкривається в невеликому поп-ап вікні — тепер звук лунає постійно і можна бродити по сайту як хочеш, але у користувача 2 вікна замість одного 3) плеєр відображається на всіх сторінках і музика лунає без перебоїв. На 101.ru використовували спочатку спосіб № 1, тепер перейшли на спосіб № 2. Мені ж найбільше подобається третій спосіб. Саме він застосовується на наступному сайті в сьогоднішньому огляді.

Інший спосіб представлення плеєра — це дрібниця. Головна особливість Джанго в тому, що він являє собою такий собі… безкоштовний аналог ласт.фм. Тільки без скроблінгу. Це означає, що ви можете створювати власні радіостанції з власних артистів. А можна слухати станції інших користувачів. Крім вказаних в станції артистів, Джанго періодично пропонуватиме схожих по стилю виконавців — це мені подобається найбільше. Це те саме, що прийти в музичний магазин і сказати продавцю: «Мені подобаються U2, Depeche Mode і Coldplay. Є щось схоже на них?
Репертуар досить широкий (якщо вас не цікавлять українські та російські виконавці). Реклама є у вигляді рідких 15-секундних роликів, але вона на нерви не діє. Наявні певні «соціальні функції», але вони ще сируваті. Зрештою, всі любителі «соціальщини» вже давно «в контакті з однокласниками». Любителів же музики я запрошую на jango.com ;)

На 101.ru десятки чудових радіоканалів, на jango.com я взагалі можу створювати свої станції, а на Станції 2.0 — лише одна станція з визначеним стилем — в основному це електронна танцювальна музика. Чому ж я згадую цей проект тут? Все просто — мені подобається музика звідти. :)
Вперше про Станцію 2.0 я почув, слухаючи подкаст «Рунетология», в якому гостем був Сергей Пименов — діджей, продюсер та учасник групи ППК. «Станція» — це один із його поточних проектів. Серед інших я б згадав ще інтригуючий літературний проект «Этногенез», але повернемось до музики. Так ось, серед усього іншого Сергей висказав дуже просту, але абсолютну вірну на мій погляд думку: життя всіх фм-станцій закінчиться тоді, коли інтернет стане доступним всюди. І справді , для чого крутити ручку радіоприймача, намагаючись зловити місцеве ФМ з геніальними діджеями, якщо в інтернеті можна знайти на порядок більше музики?
До речі, про діджеїв — «Станція 2.0» нагадала мені київську «KISS FM» лише без діджеїв і з якіснішим контентом. Більше говорити нічого не буду. Сподобається вам Станція чи ні — питання дуже суб’єктивне.
Проте я не полінюсь вставити сюди віджет з Станції 2.0, як це просять робити всіх автори проекту:

Кілька слів про сервіси, які я лише планую «досліджувати»:
http://www.radioio.com/ – дуже незручний вибір каналів і нав’язлива реклама, але набір станцій перспективний, тому планую в майбутньому присвятити час цьому проекту.
http://www.sky.fm — реклами менше, ніж у попереднього героя, про контент говорити рано.
http://accuradio.com — такі назви станцій як «OLDIES 1955-63» або «Era: 1965-72 » зацікавлять будь-якого меломана :) На 101.ru є подібні канали, але, я впевнений, на західних ресурсах ретротематика представлена значно ширше. Саме тому я додав цей сайт собі в закладки і планую згодом детальніше розглянути.

Кілька слів про сервіс, яким я не користуюсь, не планую користуватись, але який може зацікавити багатьох:
http://moskva.fm/ (в рамках проекту працює також http://www.piter.fm/) – агрегатор всіх ФМ-станцій Москви і Пітера, відповідно. Рівень звуку, незважаючи на запевнення про високий бітрейт, видався досить низьким, та й слухати московських діджеїв і пристосовуватись до їхніх музичних колекцій не має жодного бажання. З іншої сторони, проект дуже серйозний і входить до трійки найбільш популярних музичних сайтів Росії по рейтингу Рамблера.

P.S. На випадок, якщо серед вказаного розмаїття ви не знайшли нічого цікавого, то спробуйте пошукати на сайті ДПК, орієнтуючись на тег «Онлайн-радио»

Що сподобалось?

1) Ctrl+space – автозаповнення і механізм шаблонів
2) Ctrl+O – швидкий перехід до потрібного методу в класі
3) OpenType(Ctrl+Shift+T швидке відкриття файлів по назві з потрібним класом), OpenMethod(швидке відкриття файлів по назві з потрібним методом) , OpenResource(швидке відкриття файлів по назві)
Групові операції з текстом в файлах (наприклад перейменування)
4) Підсвітка всіх помилок і можливість їх швидкого виправлення QuickFix(Ctrl+1)
5) Можна підсвічувати потрібну змінну в файлі. На полосці справа будуть видні всі її появи в тексті – сірим буде позначено ситання, оранжевим – запис
6) Можна перейменовувати змінну так, щоб одночасно вона переменувалась по всьому файлу
7) Корисні методи Refactor->ExtractMethod, Refactor->ExtractValue
8) Широкі можливості по роботі з проектом написаним на ZF, зокрема наявність консолі
9) Ну, і звичайно ж дебагінг…

Дебагінг

Фірма Зенд випускає ряд продуктів, серед яких виділимо
Zend Server – веб-стек схожий на Денвер плюс ряд скриптів для веб-розробки плю додаткові речі, такі як Zend Debugger, ZendFramework і т.д.
Zend Platform – те саме, тільки для більш крупних клієнтів
Zend Server CE – дещо урізаний безкоштовний Zend Server

При дебагінгу Zend Studio шукає встановлений Zend Server і якщо знаходить, все налаштовує сама. Але часто буває, що ставити Zend Server бажання немає (вже є Денвер, наприклад). В цьому випадку просто закачується Zend Debugger, який являє собою звичайний серверний модуль, що можна встановити на Апач. (Існує ще один аналог Zend Debugger’а – xDebug, його можна підключити до Zend Studio, але вже з меншими можливостями, зокрема без профайлінгу – а це дуже цікава річ, до речі )

Zend Studio підтримує кілька підходів до дебагінгу(та відповідно профайлінгу):
1)Локальний дебаг РНР скрипта(вбудованими в Зенд засобами)
2)Дебаг скрипта на сервері(тільки зі встановленим Zend Debugger)
3)Дебаг веб-сторінки на сервері
4)Дебаг вказаного УРЛ
5)Дебаг за допомогою плагіна в браузері – як на мене єдиний нормальний спосіб, оскільки у великому проекті окремий файл не надто протестуєш, а вводити по пам’яті УРЛ(спосіб №4) не надто зручно.
Отже, для дебагінгу на даний момент мені найбільше сподобалась на зв’язка Zend Studio + Zend Debugger+ плагін до Firefox
Zend Debugger працює тільки з non-thread-safe версією PHP. Це означає, що якщо розробка ведеться під Віндовс, то використовувати доведеться тільки Apache 1.3 Гілка Apache 2.х  під ОС від Майкрософт НЕ ПІДТРИМУЄ non-thread-safe PHP. Якщо коротко, то справа у 2-х варіантах реалізацї розподілу процесів в Апач: prefork(1.3,2.х) та worker(2.х). Для nts-версії PHP потрібна prefork реалізація, а під Віндовс вона є лише для гілки 1.3

До речі, популярний дистрибутив Денвер-3 йде з Apache 2 у поставці, тому там про Zend Debugger можна забути. Єдина альтернатива – можливе використання xDebug. Це рішення ніби має реалізації і для звичайного РНР і для nts-версії.